Карпатами подорожі та походи

Дрогобич

Дрогобич

Місто і візуальні образи

Дослідження початків Дрогобича та його урбаністичного розвитку безпосередньо пов’язані з вивченням Дрогобицької жупи (солеварні), що, на думку багатьох дослідників, була базовим містотворчим осередком сучасного міста. Нині місто відоме як мала батьківщина Юрія Дрогобича, Бруно Шульца та Івана Франка....


Історичний центр міста Дрогобича розташований на лiвому березi потоку Побук, притоки р. Тисьменицi. Перші вірогідні писемні згадки про Дрогобич датуються останньою чвертю XIV ст. – це місто під назвою “Другабець” у літописному переліку руських міст (1377–1382), а наступна офіційна згадка про місто відноситься до 06.11.1387 р., коли у львівських гродських актах виступає Марціан з Дрогобича.

Сьогодні у Дрогобичі можна оглянути

Солеварню


Солеварня Дрогобича була заснована у XIV столітті та функціонує досі. Можна побачите вражаючі дерев’яні вежі та заводські будівлі, а також дізнаєтесь, як виварювали “біле золото”.
Сьогодні соляний завод Дрогобича переживає не найкращі часи. На підприємстві всього близько трьох десятків працівників. А кількість виробленої та реалізованої солі дуже відрізняється від тих масштабів, які були раніше.
На жаль, історична солеварня перебуває в аварійному стані. Востаннє ремонт приміщень проводився ще в 1920-тих роках. Триматися «на плаву» підприємству вдається тільки завдяки ентузіазму та любові до своєї справи його працівників.


Солеварні розташовувалися перед міською брамою на т. зв. «другому» передмісті «між вежами». На Зварицькому передмісті (Зварицькій горі), за даними 1700 р., проживали виключно зваричі, а в описі Дрогобицької жупи фігурує «хатина для зваричів» та «комора для зваричів».
Про соляну технологію Виварена з ропи сіль набагато корисніша, ніж добута шахтним способом, адже з неї практично випаровується бром. Метод виробництва дрогобицької солі вважають старовинним, більш трудомістким і витратним. Але її якість того варта.

Ратуша

Візуальні образи

Гарна ратушева вежа піднімається високо над околицею. На вершку, на тлі середньовічної хоруговки, красується герб міста, дев'ять бочок соли. Довкруги оточує вежу гайок, на якому вартує міський вартівник. На вежі приміщений годинник.
Теперішній ратуш — це нова будівля, оперта на старинних мурах давнішої вежі.

Колись на тому самому місці стояв у XVI. в. мурований ратуш. Кажуть, що колись Дрогобич лежав у іншому місці, але тому, що в т. зв. Зварицькій осаді збільшилася кількість мешканців та прибуло багато нових людей варити сіль, почали ставити доми на новому, більш відповідному місці. Ця нова осада мала вже визначений ринок. З хвилиною, коли місто розвинулося господарсько, зокрема коли одержало повні магдебурські права в 1460 р., мусів бути вже й окремий ратуш. Ратуш з перших років XVI в. був мурований, з вежею й годинником, що вибивав години. У великій кімнаті на партері відбувалися війтівські суди, друга кімната була призначена на в'язницю. Велика кімната на поверсі була призначена на наради й суди, а менша з залізними дверима й кратами був архів, скарбниця та збройня. Окрему кімнату мав писар, який вів канцелярію. На третьому поверсі жив трубач, а з його кімнати був вхід на високу вежу, окружену ґанком над яким приміщувався годинник.

На поч. XIX. в. старий ратуш збурено, а в 1824 р. побудовано новий за планами віденської будівельної влади. Це був одноповерховий будинок з вежею й ганком. Він нагадував виглядом львівський ратуш. Перед першою світовою війною його збурили, а кілька років опісля війни побудовано новий.

Церква Воздвиження Честного Хреста, Дрогобич

Найдавніша дерев’яна церква України

Один із найбільш збережених прикладів галицького дерев'яного зодчества. Разом із розташованою поблизу церквою Святого Юра входить до складу музейного комплексу «Дрогобиччина», відділ пам'яток дерев'яної архітектури. Достовірно рік зведення церкви залишається невідомим. На нефі зберігся напис, згідно з яким датою заснування святині можна вважати 1613 рік.

Церква неодноразово перебудовувалася, тому не збереглася до наших днів у своєму первозданному вигляді. Її особливість – старовинні розписи початку 17 століття у вівтарній частині. Лики святих, зображені на стінах храму, вхід до церкви, портали в інтер'єрах. Поруч із церковною будовою височіє не менше цінна дерев'яна дзвіниця оборонного типу, побудована в другій половині 17 століття.

Top