Карпатами подорожі та походи

Серію розповідей про Ужанську долину яку ми пропонуємо відвідати в нашому турі, ми розпочнемо саме з Ужка.

Ужок крайнє село Закарпаття, за однойменним перевалом знаходиться вже Галичина, але настільки різнобарвного населеного пункту важко відшукати.

Особливо цікава його минувшина, яка подекуди ще збережена. Ось наприклад храм арх. Михаїла, що входить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і безперечно заслуговує на окрему розповідь яку чекайте згодом. Зараз ж пропоную вам поринути в минувшину цього села, але починатимемо не з давніх давен, чи навіть н з часу першої згадки ( яка до слова була у 1582 року), а з часу заснування там бальнеологічного курорту.


Курорти в селі Ужок

Хоча точної дати заснування перших купелей в Ужку ми не знаємо, та знаємо, що протягом XVIII-XIX сторіччя на території села діяв санаторій, лікування пацієнтів якого відбувалося за допомогою квасної води, що поширена в регіоні. Квасною водою називають мінеральні джерела на території Закарпаття, вживаються і інші назви такі як квас чи буркут.

Конкретні мінеральні джерела за старим звичаєм називали також людськими іменами: «Ласло», «Бела», «Марча», а одне з цих джерел звалося «Гераклове», що за легендою надавало надлюдську силу. На курорті що носив назву «під Бескидом», була навіть встановлена скульптура Геракла (виготовлена в 1842 р. на заводі «Ungvar»). Сам курорт постраждав під час Першої Світової війни, а Геракла з часом було перенесено до краєзнавчого музею в Ужгороді.



За часів Першої Чехословацької республіки в 1930-х і навіть за часів Угорської окупації на початку 1940-х років функціонував стильний і сучасний на той час бальнеологічний курорт та готель «Спорт» прямо на стику з державним кордоном тодішньої Польщі.
З листівок та фото ми можемо бачити чудові краєвиди та зовнішній вигляд будівлі, а з різних джерел знаємо, що всередині було 18-19 номерів. Працював ресторан та забезпечувалось повне харчування мешканців. Також у чехословацький період тут знаходилась станція "Клубу чехословацьких туристів". Його члени у свій час займались маркуванням туристичних маршрутів та їх популяризацією.

Та попри прекрасні краєвиди, фешенебельні готелі та курорти на Верховині панувала бідність, про це чудово описала фотокореспондентка Марґарет Бурк-Вайт, що працювала в журналі «Life», а її колега Ерскін Колдвелл підготував вісім репортажів в одному з них, а саме «Хліб в Ужку» – йдеться про життя тодішнього Закарпатського однойменного села.

«Хліб в Ужку»:

«Ще в Ужгороді, який є чимось на зразок форпосту самої цивілізації, кожен думає, що Ужок насправді є кінцем світу… Коли ти вперше бачиш жителів Ужка, то розумієш, чому дехто вважає, що це кінець світу. Водій таксі в Ужгороді був там раніше, і одного разу йому було достатньо. Він розповів, що не міг спати три ночі після того, як був в Ужку. Замість того, щоб знову туди їхати, він зробив нам зустрічну пропозицію – розповісти про Ужок, щоб це позбавило нас неприємностей і бажання їхати туди. У цей час навколо нас на вулиці зібрався чималий натовп, і ми закликали таксиста ще раз підрахувати ціну поїздки. Це дійшло до досить значної суми крон, і він вирішив, що все-таки поїде», – інтригує Колдвелл.
Таксист попросив американських документалістів зачекати його п’ять хвилин. А згодом прийшов із несподіваними запасами.



«Невдовзі він повернувся з пістолетом і коробкою патронів. Але, на додаток до цього, приніс ще п’ять буханок чорного хліба. Власник місцевого готелю, який кілька хвилин тому був у натовпі, приніс три буханки хліба і передав їх нам із виглядом людини, яка бажає вам добра в подорожі на каное довкола світу. За мить прийшов чеський поліцейський, який стояв на тротуарі й слухав нашу розмову з таксистом. Він вручив нам дві буханки хліба. Раптом ми потрапили в якесь сліпе хвилювання і, самі того не помічаючи, вбігли в магазин й купили оберемок хліба. Єврейський комірник подарував нам три додаткові хлібини, коли ми заплатили за ті, що купили. Коли ми запитали його, чому він дав нам хліб, він просто сказав – тому, що ви їдете в Ужок. Кілька разів під час поїздки ми запитували водія: чому ми веземо стільки хліба до Ужка? І, крім того, чому власник готелю, поліцейський та комірник дали нам хліб, щоб ми його туди доставили? Його єдина відповідь полягала в тому, що нам краще дізнатися про це, коли ми туди потрапимо», – описує Колдвелл.



Далі в тексті змальовано майже апокаліптичну сцену роздавання хліба місцевим жителям в Ужку. Під час поїздки автори зупинилися у двох кінцях села, і там селяни їм практично з рук виривали хліб, тікаючи зі здобиччю до своїх хат. Ті, кому не дісталося жодного шматка, змітали хлібні крихти з автомобільного салону.
Важке життя горян та водночас фантастичний рекреаційний потенціал, що присутній в Ужку нікуди не зникли й тепер, та чекає свого зоряного часу.



Тарас ГАЙДУК

Література :

Кобаль Йосип. Ужгород відомий та невідомий. — Вид. 2-ге, виправлене.
Михайло Маркович. Журнал «Локальна Історія». Війна і LIFE: фотомандрівка американки Марґарет Бурк-Вайт на Закарпаття
Petr Štěpanek. Podkarpatská Rus v letech 1919—1939. Náchod: Konting, 2008.

Top